1. Об’єкти авторського права; особисті немайнові та майнові права автора

1. Місце авторського права серед інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність охоплює результати інтелектуальної, творчої діяльності. Умовно її поділяють на дві великі групи: авторське право і суміжні права (твори науки, літератури, мистецтва, програми, бази даних, виконання, фонограми тощо) та промислову власність (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення). Для навчальної та наукової роботи здобувача головним є саме авторське право.

Принципова особливість: авторське право виникає автоматично з моменту створення твору — без реєстрації, депонування чи символу ©. Символ © (ім’я або назва правовласника, рік першого оприлюднення) лише інформує про права й не є умовою охорони. Для порівняння, права на винахід чи торговельну марку виникають після здійснення встановленої процедури.

2. Що є об’єктом авторського права

Закон (ст. 8) відносить до об’єктів авторського права твори — результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора, виражений в об’єктивній формі. До них належать, зокрема:

•  літературні письмові та усні твори (книги, статті, підручники, лекції, доповіді, реферати, курсові та кваліфікаційні роботи);

•  музичні, драматичні, хореографічні та аудіовізуальні твори (фільми, відеоролики);

•  твори образотворчого мистецтва, фотографічні твори, твори архітектури, карти, схеми, ілюстрації;

•  комп’ютерні програми та бази даних (як складені твори);

•  похідні твори (переклади, адаптації, аранжування) та збірники, якщо вони є результатом творчої діяльності.

Для охороноздатності потрібні дві ознаки: творчий характер (оригінальність) — твір відображає творчі рішення автора, а не є механічним результатом; та вираження у певній формі — охороняється форма, а не ідея. Охороняється і твір загалом, і його частина, і незавершений твір, і неоприлюднений твір.

Студентська робота — теж об’єкт авторського права. Положення визначає академічний твір (п. 2.1.5) як твір у сфері освіти чи науки (дисертація, кваліфікаційна, курсова робота, монографія, стаття, підручник тощо), а навчальну роботу (п. 2.1.6) — як результат виконання здобувачем навчального завдання в текстовій, візуальній, аудіовізуальній, цифровій чи іншій формі. Якщо така робота оригінальна, вона є об’єктом авторського права, а здобувач — її автором.

Що авторським правом не охороняється

•  ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, концепції, відкриття та факти як такі — охороняється лише спосіб їх викладу;

•  повідомлення про новини дня та поточні події, що мають інформаційний характер;

•  твори народної творчості (фольклор);

•  офіційні документи (закони, судові рішення тощо) та їхні офіційні переклади, державні символи.

Практичний висновок: те, що чиюсь ідею чи факт можна вільно використовувати з точки зору авторського права, не звільняє від обов’язку послатися на джерело — інакше це може бути академічним плагіатом.

3. Суб’єкти авторського права

•  Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Положення (п. 2.1.18) формулює так само: автор — фізична особа, яка своєю працею створила академічний твір чи навчальну роботу (їх частину). Юридична особа та програма штучного інтелекту автором бути не можуть.

•  Співавтори — особи, які спільно створили твір (нерозривне співавторство) або кожен створив самостійну частину (розділене співавторство).

•  Правонаступники (спадкоємці, особи, яким передано майнові права) та роботодавець — щодо службових творів.

Презумпція авторства. Якщо немає доказів іншого, автором вважається особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі чи примірнику твору. Саме тому так важливо правильно вказувати авторів і не допускати хибних записів (розділ 4).

Службовий твір (ст. 14 Закону). Особисті немайнові права на твір, створений у межах трудових обов’язків, залишаються за працівником (автором), а майнові права переходять до роботодавця з моменту створення в повному обсязі, якщо інше не передбачено Законом, трудовим договором або іншим договором. Для здобувачів, які не є працівниками Університету, виконання навчального завдання, як правило, не є службовим твором: права на нього належать здобувачеві, а використання роботи Університетом (наприклад, перевірка та розміщення тексту кваліфікаційної роботи — п. 7.5 Положення) відбувається в порядку, визначеному законодавством і локальними актами.

4. Особисті немайнові права автора

Це права, нерозривно пов’язані з особистістю автора (ст. 423 і 438 ЦК України, Закон № 2811-IX). Вони виникають із самого факту створення твору. Перелік у таблиці — основний, але не вичерпний.

Ключова властивість: особисті немайнові права невідчужувані — їх не можна продати, подарувати чи іншим чином передати, і вони, як правило, охороняються безстроково. Ця властивість — основа для розуміння того, чому «купівля» авторства юридично неможлива, а відчуження авторства є порушенням доброчесності (розділ 4).

5. Майнові права автора

Майнові права — це виключне право автора (правовласника) використовувати твір і дозволяти або забороняти його використання іншим особам. Без дозволу правовласника (поза випадками вільного використання, розділ 2) інші особи не можуть робити нічого з наведеного в таблиці.

На відміну від особистих, майнові права можна передавати (відчужувати) за договором або надавати дозвіл на використання за ліцензією (виключною чи невиключною). Договір, що стосується розпорядження виключними майновими правами, укладається письмово. Майнові права діють протягом життя автора та 70 років після його смерті (відлік — з 1 січня року, наступного за роком смерті). Після спливу строку твір переходить до суспільного надбання і може вільно використовуватися, але вимога вказати автора й не спотворювати твір зберігається.

Підсумок розділу 1. Автор завжди один (або співавтори) і ним є людина; охороняється оригінальна форма, а не ідея; авторське право виникає автоматично; особисті права не відчужуються, майнові — можна передавати й ліцензувати.