4. Авторство в академічних творах: хто вважається автором і як це пов’язано з відчуженням та приписуванням авторства

1. Хто є автором

Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір чи його частину (п. 2.1.18 Положення). Автором не стає той, хто:

•  запропонував загальну тему чи сформулював завдання, не беручи участі в створенні тексту, аналізу чи висновків;

•  надав ресурси, фінансування чи обладнання; допомагав із технічними чи організаційними питаннями;

•  прочитав чернетку, дав коментарі чи виправив мову (це — подяка, а не авторство);

•  обіймає керівну посаду (завідувач, науковий керівник), але творчого внеску не зробив;

•  замовив і оплатив створення твору іншою особою.

Для наукових публікацій поширені критерії міжнародних рекомендацій (ICMJE), що пропонують вважати автором того, хто одночасно: зробив істотний внесок у задум, збір чи аналіз даних; брав участь у написанні або критичному перегляді змісту; затвердив остаточну версію; і готовий відповідати за точність і доброчесність роботи. Для опису внеску кожного учасника застосовують таксономію CRediT (14 ролей: концептуалізація, методологія, програмне забезпечення, формальний аналіз, збір даних, написання тексту, візуалізація, керівництво, адміністрування проєкту, залучення фінансування тощо).

 

2. Вимога Положення (п. 7.7)

Що саме вимагає п. 7.7 Положення? В оприлюдненому академічному творі зазначаються всі автори, а також інші особи, які брали участь у роботі, із зазначенням характеру внеску кожного. Не допускається ні включення до авторів осіб, які не брали участі у створенні твору, ні невключення осіб, які є його авторами.

Із цієї норми випливають два зворотні порушення: приписування авторства («зайва» особа в списку) та відчуження авторства («справжній» автор у списку відсутній, а працю видано під чужим іменем). Їх обидва Положення відносить до видів порушень академічної доброчесності (п. 9.2). Додатково працівникам Університету заборонено примушувати до співавторства та включати до авторів осіб, які не брали участі у створенні твору (п. 6.3).

 

3. Відчуження авторства

Відповідно до ст. 23 Закону «Про академічну доброчесність», відчуження авторства — це передача створеного автором академічного твору або його частини іншій особі з подальшим оприлюдненням цього твору під іменем особи, яка фактично не є його автором.

Чому це «відчуження», якщо особисті права не відчужуються? Тому що юридично авторство передати неможливо: Цивільний кодекс і Закон № 2811-IX виходять із того, що особисті немайнові права невіддільні від особи автора. Можна передати майнові права або надати ліцензію; можна навіть домовитися, що ім’я автора не називатиметься. Але бути автором твору, який ви не створювали, — неможливо, а видавати такий твір як свій — порушення. Саме ця невідповідність фіксується у понятті відчуження авторства.

•  Типові ситуації: купівля курсової, дипломної чи статті в «виконавця»; «допомога» старшого колеги чи керівника, яку подають як свою працю; передача власної роботи іншому здобувачеві для подання під його іменем.

•  Відповідальні обидві сторони. Той, хто передав (продав) твір для оприлюднення під чужим іменем, вчиняє відчуження авторства; той, хто подає чужу працю як свою, фактично вчиняє академічний плагіат і несамостійне виконання завдання.

•  Договір не змінює суті. Платна угода на «написання» академічної роботи не робить замовника автором; навіть з наявністю розписки чи переказу коштів порушення залишається порушенням.

•  Наслідки. Для педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників Закон передбачає за відчуження авторства звільнення. Для здобувачів: несамостійно виконане завдання вважається невиконаним і не оцінюється (п. 7.4), а перелік виховних заходів і санкцій визначено Законом та Порядком Університету (п. 12.7 Положення).

4. Приписування авторства

Приписування авторства — ситуація, коли особа, яка фактично не брала участі у створенні академічного твору, зазначена серед його авторів (ст. 25 Закону про академічну доброчесність). Закон окремо відповідальною вважає й особу, яка, користуючись службовим становищем, схиляла автора до приписування авторства собі чи іншій особі.

Найпоширеніші форми: «почесне» чи «подарункове» авторство (включення керівника чи колеги за посаду або з ввічливості); «авторство за обміном» («ти вписав мене — я вписую тебе»); «авторство за примусом» (вимога керівника); «мертві душі» у групових проєктах (учасник, який нічого не робив, але потрапив до списку).

Якщо вас схиляють до порушення академічної доброчесності, ви зобов’язані відмовитися та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня, повідомити про це Комісію з питань академічної доброчесності (п. 9.5 Положення). Добросовісне повідомлення не може мати для вас негативних наслідків (п. 6.1, 11.6).

 

5. Порівняння споріднених порушень

Вид	Суть	Приклад	Положення / Закон
Відчуження авторства	Передача створеного твору іншій особі для оприлюднення під її іменем	Студент пише курсову на замовлення, її подає замовник	п. 7.7, 9.2; ст. 23 Закону
Приписування авторства	Особа, яка не брала участі, зазначена серед авторів	Керівник вписаний співавтором статті студента без внеску	п. 6.3, 7.7, 9.2; ст. 25 Закону
Академічний плагіат	Оприлюднення чужого твору чи його частини як власного та/або відтворення чужих текстів без зазначення авторства	Скопійований розділ без лапок і посилань	п. 7.8, 9.2
Самоплагіат	Використання власних раніше опублікованих результатів без зазначення	Одну й ту саму роботу здано з двох дисциплін	п. 6.2, 7.9, 9.2

 

6. Як встановлюється порушення: гарантії здобувача

•     Порушення встановлює лише Комісія з питань академічної доброчесності (п. 9.6); це не може зробити викладач чи програма «самостійно». Закон також визначає, що встановлення факту порушення є виключним повноваженням уповноваженого органу або особи (ст. 17).

•     Звіт програми про текстові збіги не є доказом плагіату й потребує експертного оцінювання; універсального мінімального «відсотка оригінальності» в Університеті не встановлено (п. 7.15).

•     Особа вважається доброчесною, доки порушення не встановлено, а обов’язок доведення не покладається на того, щодо кого розглядається повідомлення (п. 3.4, 11.7).

•     Здобувач має право бути поінформованим, бути присутнім на розгляді, ознайомлюватися з матеріалами, давати пояснення й докази, користуватися правничою допомогою та оскаржити рішення (п. 11.5, 11.11). Захід реагування має бути співмірним порушенню (п. 12.5).

 

7. Практичні поради: як захистити своє авторство

1.    Зберігайте докази створення: чернетки, історію версій у Google Docs/Word, вихідні дані, листування, нотатки.

2.    Домовляйтеся про внесок до початку спільної роботи і фіксуйте його письмово (хто що робить, як розподіляються імена в публікації).

3.    Указуйте всіх: автори — у списку авторів, інші учасники — у подяках із описом внеску (за п. 7.7).

4.    Не погоджуйтеся на «подарункове» авторство й не пропонуйте його; у разі тиску повідомте Комісію.

5.    Не передавайте свої роботи іншим для подання під їхнім іменем — це відчуження авторства з вашого боку.

6.    Декларуйте ШІ й допомогу, якщо це вимагається умовами завдання.

 

5. Висновки

1.    Авторське право виникає автоматично, охороняє оригінальну форму твору, а не ідею; автором може бути лише людина.

2.    Особисті немайнові права невідчужувані й тісно пов’язані з доброчесністю; майнові права можна передавати й ліцензувати, вони діють усе життя автора та 70 років після його смерті.

3.    Використання чужих матеріалів правомірне за наявності дозволу, у межах вільного використання (зокрема цитування), у разі суспільного надбання або за відкритою ліцензією — і в усіх випадках має супроводжуватися чітким зазначенням джерела (п. 7.8, 7.13 Положення).

4.    Для зображень, відео, даних і коду головні запитання — яка ліцензія, який контекст (внутрішній, публічний, комерційний) і що передбачено умовами завдання.

5.    Автор — той, хто створив; ім’я без внеску є приписуванням авторства, а внесок без імені — відчуженням авторства. Обидва порушення прямо названо в п. 7.7 і 9.2 Положення.