3. Співавторство

1. Кого і як вказувати

Закон встановлює два правила, які варто запам’ятати:

•  В оприлюдненому академічному творі зазначаються всі його автори (ст. 8, ч. 3 Закону).

•  Крім авторів, зазначаються й інші особи, які брали участь у роботі (рекомендації, консультування, редагування, оформлення, виконання експериментів, розрахунків, переклад тощо), із зазначенням характеру внеску кожної з них (ст. 8, ч. 5 Закону). Інформація про рецензентів може не оприлюднюватися відповідно до редакційної політики видавця.

Положення розвиває це правило: у творі вказують усіх авторів і інших учасників із характером внеску; не допускається ні включення осіб, які не брали участі у створенні твору, ні невключення осіб, які є його авторами (п. 7.7 Положення). Кодекс ученого формулює критерій ще чіткіше: усі, хто брав творчу участь у роботі, мають бути зазначені авторами, а критерієм авторства може бути лише реальний творчий внесок (п. 3.3 Кодексу).

Для орієнтації. У міжнародній практиці широко застосовують рекомендації ICMJE: авторство передбачає (1) істотний внесок у задум, дизайн, збір чи аналіз даних; (2) написання тексту або його критичне змістовне опрацювання; (3) остаточне схвалення версії до публікації; (4) готовність відповідати за всі аспекти роботи. Для опису ролей також використовують таксономію CRediT. Це міжнародні орієнтири, а не норми українського закону; вони допомагають конкретизувати вимогу «реального творчого внеску».

2. Форми недоброчесного авторства

•     «Почесне» (гостьове, подарункове) авторство: до авторів вносять особу, яка не брала участі у створенні твору, — через посаду, статус, «так заведено» чи за взаємною домовленістю. Закон називає це приписуванням авторства: оприлюднення твору, серед авторів якого вказана особа, що не брала участі у його створенні (ст. 25, ч. 1).

•     Примус до співавторства: використання службового чи іншого становища, щоб змусити включити себе чи когось до авторів. Це схиляння до порушення — прохання, вмовляння, доручення (вказівка), погроза, примушування, тиск чи будь-яка інша форма спонукання (ст. 34, ч. 1). Положення прямо забороняє педагогічним і науковим працівникам примушувати до співавторства та включати до авторів осіб, які не брали участі у роботі (п. 6.3).

•     «Приховане» авторство: справжнього автора не вказують (його внесок «розчиняють» або привласнюють). Це суперечить вимозі п. 7.7 Положення і п. 3.3 Кодексу, а у випадках привласнення чужих результатів може кваліфікуватися як плагіат (ст. 24).

•     Відчуження авторства (ghostwriting): твір замовляють або отримують від іншої особи й оприлюднюють під власним іменем — платно чи безоплатно (ст. 23). За відчуження авторства кваліфікаційної роботи здобувач вищої освіти відраховується із закладу освіти (ст. 23, ч. 3).

3. Обов’язки й наслідки

Закон не залишає людину наодинці з тиском. Він встановлює конкретні обов’язки й гарантії:

•  Автор, якого схиляють до приписування авторства, зобов’язаний повідомити про це уповноважену особу (ст. 25, ч. 2).

•  Особа, яку схиляють до порушення, зобов’язана відмовитися від його вчинення й невідкладно, не пізніше наступного робочого дня, повідомити про це уповноважений орган або уповноважену особу (ст. 34, ч. 2; в Університеті — Комісію, п. 9.5 Положення).

•  Особа, включена до авторів без її відома, не вважається такою, що вчинила порушення (ст. 25, ч. 5) — але, дізнавшись про це, варто вимагати виправлення.

•  Захист від переслідування: учасники академічної діяльності мають право на захист від негативних наслідків за добросовісне повідомлення про порушення (п. 6.1 Положення); створення для заявника негативних наслідків не допускається (п. 11.6, 13.4).

Щодо санкцій: за схиляння до порушення до працівників застосовується догана (та можуть застосовуватися інші санкції), до здобувачів освіти — письмове попередження (ст. 34, ч. 3–4). Працівників, які використали службове становище для схиляння до приписування авторства, може бути звільнено (ст. 25, ч. 4). До здобувачів освіти, які зазначені авторами твору без участі у ньому, можуть бути застосовані санкції, визначені внутрішніми актами (ст. 25, ч. 4). А сам твір з приписаним авторством відкликається видавцем (ст. 25, ч. 3).

Що робити, якщо вас просять «додати в автори»? (1) Ввічливо відмовтеся й поясніть, що авторство визначається реальним внеском; запропонуйте відобразити участь особи як «подяку/внесок», якщо вона справді допомагала. (2) Збережіть переписку чи інші докази. (3) Пам’ятайте, що Закон зобов’язує повідомити про схиляння; зверніться до Комісії з питань академічної доброчесності чи уповноваженої особи (у разі сумнівів — спершу за консультацією до гаранта програми, декана, юридичного відділу або органу студентського самоврядування). (4) Ви маєте право на захист від негативних наслідків.

4. Як уникнути конфліктів щодо авторства

•  Домовляйтеся рано. Ще на початку спільної роботи обговоріть, хто що робить і кого буде зазначено автором; домовленості краще зафіксувати письмово.

•  Ведіть облік внеску (хто збирав дані, хто аналізував, хто писав розділи). Це допоможе точно сформулювати розділ про внесок і порядок авторів.

•  Перегляньте домовленість, якщо роль учасників змінилася.

•  Групові навчальні роботи: якщо завдання передбачає спільне виконання (ст. 7 Закону), чітко позначайте частину кожного учасника; не залишайте в складі авторів особу, яка не працювала.