4. Етика наукового керівництва, рецензування та видавнича етика; відкликання

1. Етика наукового керівництва

Науковий керівник — не лише консультант, а й носій правил. Положення покладає на керівників кваліфікаційних робіт, наукових керівників і консультантів обов’язки: інформувати здобувачів про вимоги академічної доброчесності, надавати консультаційну підтримку під час планування й виконання роботи, роботи з джерелами та оформлення посилань, контролювати самостійність виконання у межах повноважень і не допускати дій, що можуть призвести до порушення академічної доброчесності здобувачем або керівником (п. 6.4 Положення). Працівники також мають особистим прикладом сприяти доброчесності, дотримуватися етики керівництва, рецензування й експертизи, запобігати конфлікту інтересів (п. 6.3 Положення; ст. 5, 13 Закону).

Етичний кодекс ученого додає важливі «людські» вимоги до керівника:

•  будувати взаємини зі співробітниками й учнями на справедливості та об’єктивно оцінювати кожного (п. 4.2, 5.5);

•  не перекладати на підлеглих завдання, які керівник має виконувати сам (п. 4.3);

•  обґрунтовувати, а не нав’язувати свій науковий погляд (п. 4.4); поважати вільне й критичне мислення учнів (п. 5.1);

•  протидіяти протекціонізму, корупції та дискримінації (п. 4.1); не приймати від студентів оплату чи інший дохід, а також не проводити консультацій, безпосередньо оплачуваних студентами (п. 5.9);

•  не розголошувати інформацію особистого характеру про своїх учнів (п. 5.8);

•  бути для молоді взірцем у ставленні до науки й авторських прав (п. 1.11).

•   

Важливо знати. Етика діє в обидва боки: здобувач також відповідає за чесність власних даних і за те, що він підписує. Академічна відповідальність є індивідуальною (п. 12.4 Положення), тому посилання на «так сказав керівник» саме по собі не гарантує звільнення від відповідальності за вигадування чи підгонку даних; водночас за схиляння до порушення відповідальність несе й той, хто схиляє (ст. 34 Закону). Якщо вас спонукають до порушення — діє алгоритм зі ст. 34 Закону: відмовитися і повідомити.

2. Етика рецензування та експертизи

Рецензування — механізм контролю якості науки. Закон поширює вимоги доброчесності на експертну діяльність, зокрема рецензування академічних творів (ст. 10), а Положення вимагає, щоб рецензування й експертна діяльність відбувалися об’єктивно, неупереджено, з дотриманням установлених вимог і за відсутності конфлікту інтересів або після його врегулювання (п. 7.10 Положення). Члени комісій, експерти й рецензенти зобов’язані оцінювати на підставі заздалегідь визначених вимог і критеріїв, заявляти самовідвід у разі конфлікту інтересів, не розголошувати конфіденційну інформацію й складати висновки на основі належних доказів і фактів (п. 6.6 Положення).

За Кодексом, учений висловлює думку про роботу колег чесно, чітко й неупереджено; не припустимі ні «вишукано ввічливі та прихильні», ні упереджено негативні висловлювання; підготовка об’єктивного критичного висновку — обов’язок (п. 6.3). Експерт діє лише у сфері своєї компетенції (п. 6.1), дотримується конфіденційності (п. 6.6), зберігає незалежність і не піддається тиску (п. 6.7), не віддає переваги «своїм» (п. 6.8).

•  Конфіденційність: рукопис на рецензії — чужий твір; використовувати його ідеї чи дані у власній роботі, передавати іншим особам не можна.

•  Відсутність конфлікту інтересів: рецензент не повинен мати особистого інтересу чи залежності, що ставлять під сумнів його неупередженість; за наявності конфлікту — самовідвід (п. 6.6, 7.10 Положення).

•  Конструктивність: критика має бути обґрунтованою та спрямованою на покращення роботи (п. 6.5 Кодексу: рівноправність, фактична обґрунтованість, достовірність).

3. Видавнича етика

Закон покладає на видавців академічних творів низку обов’язків (ст. 15): мати затверджені й оприлюднені правила, що унеможливлюють опублікування творів із порушеннями доброчесності, зокрема процедури належного рецензування, перевірки на ознаки порушень та розгляду інформації про можливе порушення в уже опублікованому творі. Положення прямо вимагає, щоб редакційна та видавнича діяльність Університету провадилась відповідно до ст. 15 Закону, зокрема із забезпеченням рецензування, перевірки й відкликання опублікованих творів із виявленими порушеннями (п. 7.11; також п. 5.13).

Що це означає для вас як автора:

•  Під час подання статті чи тез ви маєте повідомити про попередні публікації тих самих результатів. Кодекс не допускає повторення публікацій для збільшення їхньої кількості, а якщо одну роботу доцільно опублікувати в різних виданнях — редакторів потрібно поінформувати (п. 3.4 Кодексу). Закон окремо визначає самоплагіат як оприлюднення власних раніше опублікованих результатів без зазначення джерела (ст. 26); відповідальність за нього настає, зокрема, якщо його вчинено з метою набрати кількісні показники (ст. 26, ч. 2).

•  Видавець має право відмовити в опублікуванні твору з ознаками порушення й повідомити про це керівника установи, де працює автор (ст. 15, ч. 2).

•  Публікуючись, обирайте видання з прозорими правилами рецензування й редакційної етики. «Швидка публікація за гроші» без рецензування — ризик для репутації та врахування вашого доробку.

4. Відкликання опублікованих творів

Якщо у вже опублікованому творі виявлено факт порушення академічної доброчесності, його відкликає видавець у визначеному ним порядку з одночасним оприлюдненням причини відкликання; інформація про відкликання надсилається до бібліотек, які отримали примірники (ст. 15, ч. 3 Закону). Важливі наслідки:

•  з моменту відкликання твір не вважається опублікованим і не враховується під час оцінювання академічної діяльності його автора (ст. 15, ч. 4);

•  відкликанню підлягають твори, в яких встановлено академічний плагіат (ст. 24, ч. 2), приписування авторства (ст. 25, ч. 3) чи самоплагіат (ст. 26, ч. 3); у випадку фабрикації чи фальсифікації відкликання застосовується відповідно до ст. 15 Закону;

•  на підставі роботи з доведеними плагіатом, фабрикацією чи фальсифікацією може бути прийнято рішення про позбавлення ступеня чи вченого звання — за процедурою ст. 40 Закону (розгляд повідомлення уповноваженим органом закладу, оскарження до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти).

Чесна коригувальна практика. Якщо ви самі виявили помилку у власній опублікованій чи поданій до захисту роботі, найкраща стратегія — повідомити керівника і видавця/редакцію, щоб внести виправлення. Європейський кодекс дослідницької доброчесності та рекомендації COPE розглядають своєчасне виправлення помилок як ознаку доброчесності. Це міжнародна практика; чинні правила конкретного видання варто уточнювати в його політиці.

Підсумки

1.                   Дані мають бути справжніми й перевірюваними. Фабрикація — вигадування даних (ст. 27), фальсифікація — свідома зміна наявних даних (ст. 28). Обидва порушення можуть закінчитися відрахуванням або позбавленням ступеня.

2.                   Прозорість — це відтворюваність. Опишіть методи, збережіть первинні дані, чітко відокремте своє від чужого (ст. 6 Закону; п. 7.6 Положення).

3.                   Авторство — за реальний внесок. Вказуємо всіх авторів, інші учасники — з описом внеску (ст. 8; п. 7.7 Положення; п. 3.3 Кодексу). «Почесне» авторство — приписування (ст. 25), примус — схиляння (ст. 34).

4.                   Якщо тиснуть — відмовтеся й повідомте. Не пізніше наступного робочого дня (ст. 34, ч. 2); ви захищені від переслідувань за добросовісне повідомлення.

5.                   Керівник, рецензент, видавець також зв’язані етикою. Видавець має право відмовити й зобов’язаний відкликати твір із порушенням (ст. 15); відкликаний твір не враховується в оцінюванні автора.

Одна фраза на пам’ять: «Не вигадуй, не підганяй, не привласнюй і не змушуй — а якщо змушують, відмовся й повідом».